Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу у справі №624/93/25 щодо визнання спадщини відумерлою та передачі земельних ділянок у власність територіальної громади.

Суть спору
Керівник Берестинської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави та Кегичівська селищна рада з вимогою визнати відумерлою спадщину після смерті власниці двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею понад 12 га.

За даними:

• спадкодавиця проживала одна;
• заповіт або спадкова справа відсутні;
• можливий спадкоємець — її брат — перебуває у розшуку з 2016 року.

Прокуратура зазначала, що строк для прийняття спадщини давно сплив, а орган місцевого самоврядування не звернувся до суду, тому представництво інтересів держави здійснив прокурор.

Рішення судів
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні заяви.

Їх позиція ґрунтувалася на тому, що брат спадкодавиці не позбавлений права на спадкування, а його реєстрація за тією ж адресою може свідчити про фактичне прийняття спадщини.

Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд не погодився з таким підходом.

Суд підкреслив важливий правовий висновок: сама лише реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем не є доказом прийняття спадщини.

Для застосування норми частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України необхідно встановити факт постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а не лише формальну реєстрацію.

Оскільки суди попередніх інстанцій фактично зробили висновки на підставі припущень і не встановили всі необхідні обставини, їхні рішення визнано передчасними.