Війна змушує людей залишати рідні домівки, але найважче – коли дім перестає існувати. Наталя, мешканка нашого прихистку, пережила те, що не побажаєш нікому: майже півтора року без світла, життя під постійними обстрілами на Донеччині, два прильоти у власну оселю… І зрештою – повне знищення будинку, де залишилися лише спогади та зів’ялі без неї квіти.

Її шлях до безпеки був довгим і тернистим. Коли організованої евакуації вже не було, Наталю з сусідами вивіз волонтер до транзитного центру. Із ночівлею в дорозі – вона дісталася Кривого Рогу. І тут почалася нова сторінка: двері нашого прихистку відчинилися перед жінкою, яка втратила все.

Але надання даху над головою – лише перший крок. Найцінніше, що ми робимо, – це допомагаємо людині знову стати на ноги. Соціальні працівниці прихистку супроводжували Наталю у пенсійний фонд, у ЦНАП – аби оформити всі необхідні документи. Поки жінка три дні не могла усвідомити, що її дому більше немає, ми поруч підтримували її і допомагали віднайти сили жити далі.

Сьогодні Наталя поступово адаптується до міського життя. Вона намагається відтворити часточку затишку навіть у квартирі – вирощує кріп та помідори на підвіконні. А ще – не втрачає надії колись повернутися на рідну землю й відбудувати зруйноване ворогом.